8 фактів про бренд Maison Margiela та його загадкового засновника
Таємничого Мартіна Маржела часом називають сьомим учасником в антверпенській шістці, до якої входять Анн Демельмейстер, Дріс Ван Нотен, Дірк Ван Сен, Вальтер ван Бейрендонк, Маріна Йі та Дірк Біккембергс. Саме ці дизайнери, закінчивши навчання у Королівській академії образотворчих мистецтв на початку 1980-х, заявили своїми роботами про потужний креативний бельгійський потенціал, вписавши таким чином Антверпен на модну карту світу.
Анонімність
На відміну від більшості представників fashion-індустрії, присутність Мартіна Маржела в медійному полі завжди була мінімальною. Мартін ніколи не давав журналістам особистих чи телефонних інтерв'ю та не з'являвся на гучних світських подіях. Він та його команда вважали за краще колективно відповідати на запитання журналістів (використовуючи займенник «ми», а не «я»). Їхні відповіді надсилалися спочатку факсом, а потім електронною поштою. І навіть після того, як Мартін залишив бренд, команда дизайнерів продовжувала представляти лейбл так само – анонімно.
Повною мірою філософія деперсоналізації та утаємничення бренду сформульована самим майстром: «Я завжди хотів, щоб моє ім'я було пов'язане з продуктом, який я виробляю, і аж ніяк не особисто з моєю персоною». Звідси і традиція не виходити наприкінці показу «на уклін», не давати інтерв'ю і на завершення залишити власний бренд, не розголошуючи цього. До речі, ця ж ідея знеособлення часто поширювалася і на моделей, які дефілювали на показах в масках, з намальованими або реальними окулярами або з довгим волоссям, що закривало обличчя – таким чином дизайнер хотів зосередити увагу глядачів на одязі.
Маржела був моделлю
Після завершення Королівської академії образотворчих мистецтв в Антверпені, Маржела в період з 1985 по 1987 рік працював у Jean Paul Gaultier.
«Я не був його вчителем, тому що йому не потрібен був вчитель», — згадував в одному з інтерв'ю Жан Поль.
В 1986 році, під час показу колекції, присвяченій конструктивізму, Готьє вирішив вивести з тіні співробітників свого ательє і вивів їх на подіум в якості моделей. Серед них був і молодий Мартін Маржела. Багато років потому журналіст і режисер-документаліст Лоїк Прижан розшукав відео того показу і впізнав серед моделей Маржелу. Fashion-активісти можуть пройти тест на уважність і самостійно знайти, на якій хвилині з'являється дизайнер.
Білий колір
Білий колір у ДНК бренду Maison Martin Margiela з'явився майже випадково – через брак коштів. Для свого першого ательє в 1988 році дизайнер збирав меблі на блошиних ринках. Грошей на розкішний ремонт приміщення теж було обмаль. І тоді Мартін вирішив пофарбувати все довкола білою фарбою, щоб привести концепцію простору до єдиного знаменника. Відтоді усі бутики бренду від дверей до меблів у примірочних — виключно білі, співробітники носять білі халати, і в колекціях велику роль відіграє саме білий колір, який часом з’являється на речах у вигляді мазків фарби, яку ніби нанесли широким малярським пензлем.
Лейбл
Щодо етикетки на речах, то вона спочатку теж була просто біла – лаконічна і анонімна. Згодом на неї додали цифри від 0 до 23, під кожним номером зашифрована певна лінія бренду: 0 – перероблений з вінтажних речей одяг з лінії Artisanal, 4 і 14 – базові колекції, 8 –окуляри, 11 – аксесуари, 12 – прикраси, 22 – взуття.
Деконструкція
Говорити про те, що саме Мартін Маржела придумав деконструювати речі та працювати з вінтажними тканинами, буде некоректно: експериментами з кроєм одягу займалися Рей Кавакубо, Анн Демельмейстер (з тієї самої Антверпенської шістки дизайнерів) та Йоджі Ямамото. Але хоча багато дизайнерів наприкінці XX століття працювали з деконструкцією образів і перевигадуванням речей, саме Мартін Маржела зміг зробити цей прийом характерною рисою своїх робіт. Він любив копатися на блошиних ринках у пошуках цікавих речей і майстерно вмів перешивати їх. Ця любов до старого, поношеного одягу пізніше регулярно відображалася в його роботах, коли він став успішним дизайнером. Він виставляв необроблені шви назовні і разом із командою створював дивовижні колекції Artisanal ручної роботи – речі з лінійки могли бути виготовлені зі старих викинутих рукавичок або галстуків. За такий новаторський підхід його досі називають одним із головних представників деконструктивізму у моді.
Табі
Розповідаючи про Maison Margiela не можна не згадати знакову модель взуття Tabi, яка стала одним із символів бренду і справжнім хітом продажів. Дивакуваті черевики-«копитця» – відсилка до традиційного японського взуття табі, яке носять з білими шкарпетками. У своїй дебютній колекції весна-літо 1989 Маржела пофарбував їх підошви червоною фарбою. Це було зроблено для того, щоб моделі залишали на подіумі, застеленому білим папером, загадкові кроваві сліди.
Hermès
З 1997 по 2003 Мартін Маржела був креативним директором жіночої лінії Hermès. У той самий момент, коли Маржела показував свою першу колекцію для французького Дому (вона, до речі, називалася французькою Nonchalance — «байдужість», «безпристрасність»), Том Форд підкоряв світ сексуальними провокаціями у Gucci, а Александр Маккуїн шив спідниці Bumster.
Дванадцять колекцій, створених Мартіном Маржела для Hermès, побудовані на принципі конструювання одягу заради комфорту та якості, створення ефекту легкості та витонченості, що живе поза часом. «Його поезія непередбачувана, вона ніколи не буває штучною, надмірною чи екстравагантною. Натомість його робота розкриває суть елегантності, комфорту та того, що означає бути жінкою», — говорив про творчість Маржела головний редактор Purple magazine Олів'є Зам.
У 2017 році Музей моди Антверпена та видавництво Lannoo організували виставку Margiela: The Hermès Years, присвячену співпраці Мартіна Маржели з маркою, а також видали за її мотивами книгу, передмову до якої написала модний критик Сьюзі Менкес.
Локації показів
Мартін Маржела уникав тривіальних місць для показів. Він запрошував своїх гостей у кримінальні райони Парижа, на дитячі майданчики, покинуті склади, у вагони метро і навіть в двоповерховий автобус, забитий моделями та музикантами бельгійського духового оркестру. Так само креативно він підходив і до оформлення запрошень на покази. Так, здається, найвигадливішим способом Мартін покликав журналістів, стилістів та баєрів на осінньо-зимовий показ 1989 року. Команда бренду розмістила оголошення про місце та час показу у місцевій безкоштовній газеті, після чого обвела інформацію маркером та розіслали примірники газети гостям шоу.