Історія Loro Piana – головного бренду для шанувальників «тихої розкоші»
Розповідаємо, як мануфактура з П'ємонту перетворилася на багатомільйонний бізнес
Лаконічний дизайн, увага до деталей, найкращі матеріали та жодних логотипів – ось принципи, які зробили сімейну мануфактуру з П'ємонту головним постачальником «тихої розкоші» у гардеробні найбагатших та вишуканих людей світу.
Сім'я Лоро П'яна давно у бізнесі – ще на початку XIX століття вони торгували вовною та текстилем. Виробництво розташовувалося в невеликому селі Куарона в П'ємонті, традиційному центрі текстильної промисловості. Найстаріший документ, що пов’язують з бізнесом Лоро П'яна, датований 1812 роком. Справи йшли досить успішно, і на рубежі століть сім'я володіла вже двома вовняними фабриками.
В 1924 тодішній глава клану П'єтро Лоро П'яна оформив бізнес в компанію Loro Piana. Момент був вдалий – економіка після Першої світової війни почала зростати і у споживачів у Європі та Америці знову почав прокидатися інтерес до дорогих речей високої якості.
Втім, досить довго Loro Piana постачала матеріали лише італійським виробникам одягу. На міжнародний ринок компанія вийшла у середині 1940-х.
Після Другої світової війни італійська текстильна промисловість досить швидко відновилася завдяки плану Маршалла. Новий голова компанії Франко Лоро П'яна побачив у міжнародній експансії можливість розвитку бізнесу. Рішення виявилося своєчасним: на післявоєнний період припав бум попиту на речі з Італії та італійських матеріалів – словосполучення made in Italy перетворилося на бренд.
Франко стояв біля керма Loro Piana три десятиліття. У 1975 році компанія була постачальником для дизайнерів від Мілана до Токіо. Того ж року керувати бізнесом почали сини Франка – 27-річний Серджіо та 24-річний П'єр Луїджі. "Дві голови краще, ніж одна, а чотири очі краще бачать", - жартома говорив Серджіо про тандем з братом на чолі сімейного підприємства.
Брати почали з того, що оновили виробничі фонди – це допомогло, коли у 1980-х європейський текстильний бізнес став програвати конкурентам з Азії.
Авторитет Loro Piana зростав – компанія постачала пряжу та тканини для найкращих брендів світу: від Armani до Yves Saint Laurent. Проте одяг під власним брендом підприємство, як і раніше, не випускало, обмежуючись несерійним виробництвом шарфів та пледів. Все змінила літня Олімпіада 1992 року.
До Ігор 1992 у Барселоні Loro Piana випустили модель куртки Horsey для збірної Італії з кінного спорту. Дизайнерська річ здобула світову популярність (куртки Horsey компанія продає досі), і вже через рік після Олімпіади одяг Loro Piana з'явився в елітному бутику на Медісон-Авеню в Нью-Йорку, а ще через шість років відкрився перший монобрендовий магазин марки в Мілані. Після цього компанія почала активно розширювати мережу, відкриваючи приблизно десять магазинів на рік.
Речі Loro Piana почали з'являтись в гардеробах європейської аристократії та американської еліти. Представники «старих грошей» оцінили якість та стриманий дизайн бренду. Відсутність «знакових» речей та логотипів також стала перевагою Loro Piana.
Поки Серджіо займався контролем якості на місцях, його брат П'єр Луїджі, або Піджі, як його називали в компанії, подорожував світом у пошуках кращих матеріалів. Саме матеріали, з яких виготовляються речі бренду, і визначають їй високу ціну. Один з таких матеріалів – шерсть вікуньї, тварини, схожої на ламу і що живе в Андах на території Перу.
Вікуньї опинилися на межі вимирання через браконьєрів. Перуанський уряд вирішив відновити популяцію і почав шукати партнерів. Таким партнером і стала Loro Piana. У 1994 році компанія на десять років отримала виключне право на купівлю вовни вікуньї. Натомість Loro Piana створили в Андах ферму – купили 2 000 гектарів землі та поселила там 800 вікуній (через кілька років їхня кількість подвоїлася).
Сьогодні Loro Piana займає провідні позиції у виробництві речей з кашеміру і пишається своїми рідкісними видами сировини найвищої якості, серед яких унікальний Baby Cashmere з Північного Китаю та Монголії, шерсть вікуньї з Анд, найтонша шерсть мериносу з Австралії та Нової Зеландії та М'янми.
У липні 2013 року холдинг LVMH, що належить родині Арно, купив 80% акцій Loro Piana за €2 млрд.Головою ради директорів Loro Piana став син Бернара Арно Антуан. Через кілька років після угоди Антуан із ностальгією згадував, як колись він та його батько, будучи в Італії, спеціально їздили в Портофіно, щоб купити сорочки-поло та светри в магазинчику Loro Piana. "Це був єдиний бренд за межами LVMH, одяг від якого ми з батьком готові були носити", — зізнавався Арно-молодший.
